Кому належить майно Православної Церкви в Україні?

Майнове питання завжди відігравало не останню роль у будь-яких конфліктних ситуаціях. Гостро постало воно і в результаті виникнення розкольницьких від Православної Церкви угруповань.

На свою сторону розкольники зазвичай залучали, та продовжують робити це і нині, говорячи, що УПЦ «переправляє гроші в Москву», що майно Української Православної Церкви належить «церкви іншої держави». Психологічно це діє сильно, особливо на наш зубожілий народ. Наступним етапом вищенаведеної демагогічної аргументації було насильне відторгнення майна Української Православної Церкви.

В 1992 р. ситуація в Української Православної Церкви стала предметом обговорення на Асамблеї Конференції Європейських Церков (КЄЦ). «Мы были потрясены сообщениями о насилии и произволе, творимых против этой Церкви (УПЦ - О. Д.), ее епископов, духовенства и мирян, - писав в зверненні до президента Л. Кравчука Генеральний Секретар КЄЦ Жан Фішер. - Насильственные действия характеризовались нападениями на соборы, храмы, епархиальные административные здания, разграблением их, стремлением отнять их у Украинской Православной Церкви - Церкви, признанной всем Православным миром...

Мы очень озабочены тем, что все эти события, как нам кажется, совершаются при поддержке центральных и местных властей»47.

З подачі Філарета УПЦ дискредитувалася і ганьбилася як «проросійська», «московська», «незаконна», «іноземна», з «центром в чужій державі», «духовна в'язниця України» і т. д. Справа доходила до прямих антиконституційних звернень керівництва УПЦ-КП, адресованих владним структурам з проханнями не реєструвати нові громади УПЦ и «припинити передачу у власність (УПЦ - О. Д.) культових споруд, щоб в майбутньому держава не мала проблем в Україні с величезною частиною закордонного майна»48.

Це спонукало Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II звернутися до міністра юстиції України В. В. Онопенка з наступною заявою, яка поставила в майновому питанні всі крапки над «і».(Див. с. 44.)

Виникає питання: звідки і коли з'явився додаток у назві Української Православної Церкви - «МП»?

Рік її появи - 1992-й - рік виникнення такого псевдоцерковного угруповання як УПЦ-КП.

Ніякого «об'єднавчого собору» УПЦ з УАПЦ, як уже раніше зазначено, в червні 1992 р. не відбулося. Релігійна організація, яку було створено 26 червня 1992 р., не могла взяти назву вже діючої під цією назвою, згідно зі своїм зареєстрованим Статутом, релігійної організації - Української Православної Церкви. Це суперечило б чинному законодавству. Проте, щоб ввести в оману людей, нібито нічого особливого і не сталось, було змінено назву УАПЦ (синонімами якої вже на той час були слова «розкол, захвати храмів») на УПЦ з додатком «КП» (Київський Патріархат). Саме слово «Київський» звучало звісно ж більш патріотично в ті часи, та і нині, аніж «Московський», що відіграло і відіграє велику психологічну роль. Таким чином автоматично, без всіляких на те юридичних підстав, без побажань та згоди УПЦ, до її назви «Українська Православна Церква» з «легкої руки» колишнього митрополита було прищеплено «МП» (Московський Патріархат), яке швидко було підхоплено журналістським пером для зручності в розпізнаванні і розрізненні УПЦ від УПЦ-КП.

Безглуздість філаретівської самоназви «Українська Православна Церква - Київський Патріархат» - очевидна. Чомусь ніхто ніколи не використовував та мабуть і не додумається використовувати назви, приміром: «РПЦ-МП» (Руська Православна Церква - Московський Патріархат), «ППЦ-ВМ» (Польська Православна Церква - Варшавська Митрополія), «ЄПЦ-ЄП» (Єрусалимська Православна Церква - Єрусалимський Патріархат), «КПЦ-ВП» (Константинопольська Православна Церква - Вселенський Патріархат), «ОПЦ-ОП» (Олександрійська Православна Церква - Олександрійський Патріархат) і т. д.

Виходить масло масляне? Так, тавтологія. Проходить дублювання назви тієї чи іншої Церкви. Проте це реалія сьогодення. І згідно з цією реалією «Київський Патріархат» змушений себе так називати і надалі. Хоча в Статуті цієї «церкви» повинно було б бути записано: «Українська Православна Церква, інша назва - Київський Патріархат», однак назвати себе Українською Православною Церквою без «Київський Патріархат» вона не може, як із вищенаведених причин, так і згідно зі ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 р. (№236/96-ВР).

Вихід із цієї ситуації - внести зміни та доповнення до вже діючого Статуту УПЦ-КП - змінити назву. Однак, це означало б визнати перед усім світом, а найперше, перед ошуканою паствою своє ж таки шахрайство, яке продовжується вже 11 років: «Київський Патріархат» не є Українською Церквою, за яку себе видає.