Розкольники та православний світ сьогодні

Сучасне відношення Православного світу до проблеми розколу в Українській Православній Церкві було висловлено на ювілеї 950-річчя Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, коли в Києві 27-28 серпня 2001 р. перебували офіційні делегації Помісних Православних Церков. Центральне місце в ювілейних урочистостях зайняло святкове богослужіння в день Успіння Божої Матері - престольного свята Лаври. У ньому взяли участь усі єпископи Української Православної Церкви, а також представники всіх Помісних Православних Церков (крім Єрусалимської, котра готувалася до інтронізації нового Патріарха). Звершена спільна молитва засвідчила єдність Вселенської Православної Церкви, невід'ємною частиною якої є канонічна Православна Церква України. Представники Помісних Церков, що брали участь в урочистостях, різко засудили діяльність філаретівского (УПЦ-КП) і «автокефального» (УАПЦ) розкольницьких угруповань. Вони одноголосно підтвердили, що не визнають на Україні іншої Православної Церкви, крім тієї, котру очолює обраний у 1992 році її законний Предстоятель Блаженніший Митрополит Володимир:

Предстоятель Елладської Православної Церкви Блаженніший Архієпископ Афінський і всієї Еллади Христодул під час проповіді після спільного богослужіння в Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври, звертаючись до Блаженнішого Митрополита Володимира, сказав: «Наша Мірність від імені всієї Повноти Святішої Елладської Церкви запевняє Вас, що у Вашій особі Ми визнаємо канонічного Митрополита Київського і всієї України, істинного і єдиного хоронителя апостольського преємства у Святішій Православній Церкві України разом з високоповажною ієрархією, чесним кліром і благочестивим українським народом, який перебуває під Вашим церковним управлінням».

Митрополит Карфагенський Хризостом (Олександрійська Православна Церква): «Я представляю Блаженнішого Петра VII, Папу і Патріарха Олександрійського і всієї Африки. Розкол - це проблема не тільки Української Церкви, але і всього Православ'я. У Церкві повинний бути порядок. Ми приїхали, щоб засвідчити канонічну єдність з Митрополитом Володимиром. Крім нього ми інших не знаємо».

Єпископ Нифонт (Антіохійська Православна Церква): «Я пишаюся тим, що представляю тут Блаженнішого Ігнатія, Патріарха Антіохійського і всього Сходу, Предстоятеля нашої древньої Церкви, у якій вперше пролунало ім'я "християнин". Ми визнаємо тільки Церкву, очолювану Митрополитом Володимиром, і наполегливо відстоюємо канони Церкви. Розкол - це гра, створена для того, щоб розділити народ, тому що те, що розділяє Церкву, розділяє і народ».

Єпископ Сагарджийський і Гурджаанський Андрій (Грузинська Православна Церква): «Ми з єпископом Зугдидським і Таїшським Герасимом представляємо Святішого і Блаженнішого Іллю II, Католикоса-Патріарха всієї Грузії. Ми визнаємо лише Церкву Митрополита Володимира. Українські розкольники приїжджали в Грузію, але ніколи Грузинська Православна Церква не підтримає жоден розкол, тому що це завжди обман. У мене була можливість прогулятися по знайомому мені Києву, я зайшов у Володимирський собор і хотів помолитися. Але я навіть не міг уявити, що ця святиня не належить Православ'ю, безблагодатна, і православна людина не може там навіть молитися. Мені було дуже прикро, неприємно, і я поспішив вийти».

Єпископ Зворничко-Тузлянський Василій (Сербська Православна Церква): «Наша Церква має велику любов до Української Православної Церкви. Ця Церква пройшла Голгофу, і ми очікуємо її воскресіння і воскресіння всього українського народу. Розділення - це справа диявола. Розкольники повинні прийти до Христа, поклонитися і сказати: "Господи, прости мені гріхи мої, і прийми мене як вірного раба Свого". Іншого шляху немає».

Митрополит Нафанаїл (Болгарська Православна Церква): «Ми самі знаємо, що таке розкол, і тому Святіший Патріарх Максим благословив нас не тільки бути присутніми на торжествах, але і висловити свою підтримку і любов Блаженнішому Володимиру, Митрополиту Київському і всієї України. Розкол - це неправда, яка не може бути тривалою. Розкольники мріють про визнання, але це неможливо. У них один шлях - повернення через покаяння в ту Церкву, яку заснував Христос».

Єпископ Триміфунтський Василіос (Кіпрська Православна Церква): «Розкол в Україні - це велика і серйозна проблема, що повинна вирішуватися тим органом чи Собором, що компетентний її вирішити. За запрошенням Української Православної Церкви в цьому Соборі можуть взяти участь представники інших Помісних Церков. Шлях вирішення цієї проблеми повинен бути строго канонічним».

Митрополит Іоанніс (Албанська Православна Церква): «Ми знаємо про непросту ситуацію в Україні. Ми приїхали сюди, щоб підтримати канонічну Церкву Митрополита Володимира, і сподіваємося, що всі люди в Україні будуть їй вірні. Ця Церква - благословення для України та українського народу».

Архієпископ Люблінський і Холмський Авель (Польська Православна Церква): «Я щасливий, що за благословенням Предстоятеля нашої Церкви Блаженнішого Митрополита Савви можу представляти православних Польщі на цих урочистостях. Те, що тут зібралися представники всіх Помісних Церков світового Православ'я, свідчить про нашу соборну єдність, про те, що ми є єдиною канонічною Православною Церквою. Ми хвилюємося про ситуацію в Україні, молимося, щоб усім розкольникам - філаретівцям і автокефалістам - Господь подав дар покаяння, і вони повернулися в дім Отчий. У нас добрі, близькі відносини з Константинопольським Патріархом, але якщо Константинополь буде втручатися, я це відповідально говорю, у внутрішні справи канонічної Церкви в Україні, то Польська Церква, весь єпископат будуть першими ворогами Константинополя».

Єпископ Михаловський Іоанн (Православна Церква Чеських земель і Словаччини): «Розкол в Україні повинен бути подоланим тільки на базі Святого Православ'я і канонів Церкви. Хто відійшов, той відійшов. Наша Церква визнає лише Блаженнішого Митрополита Володимира».

Єпископ Оттави і Канади Серафим (Православна Церква в Америці): «Я прибув за благословенням Блаженнішого Феодосія, Архієпископа Вашингтонського, Митрополита всієї Америки і Канади. Розкол - це завжди трагедія. Якщо трапиться, що якась з Церков визнає розкол, то це не вирішить проблему, а приведе до додаткового розколу, а тому це просто неможливо. Розкол - це спокуса, але це не іспит від Бога, а спокуса від диявола. Розкольники повинні покаятися, ми ж не повинні їх відкидати».

Архідиякон Іов, викладач Свято-Сергієвського богословського інституту в Парижі (Константинопольський Патріархат): «Для православних віруючих Франції, для всього академічного складу викладачів і студентів нашого богословського інституту проблема розколу в Україні є питанням, яке дуже хвилює. Ми поділяємо ту богословську і догматичну точку зору, що в Україні єдиною канонічною Церквою є Українська Православна Церква, яка має статус широкої автономії і самоврядності. Розкол - це екклезіологічна єресь, тому що його представники вважають, що вони стоять вище соборної свідомості Церкви і що вони можуть самі вирішити визначені внутрішньо-церковні питання. Це абсолютно неможливо з канонічної точки зору. Звичайно, ми бачимо, що в Україні є великий потенціал для утвердження Помісної Церкви. Але це питання повинне зважуватися соборно, у консультації з Матір'ю Церквою - Руською Православною Церквою. Те, що розкольники вимовляють православний Символ віри, недостатньо і ні про що не свідчить. Потрібно ще і знаходитися в цій Церкві, тобто бути в євхаристичному єднанні з іншими Помісними Православними Церквами, що ми продемонстрували в Києві. Вони ж не знаходяться в такому єднанні з жодною Православною Церквою світу.

Сумним почерком розкольників є їхня агресивність, прагнення за будь-яку ціну затвердитися в лоні якої-небудь законної Церкви. Вони засилають своїх делегатів в інші країни, шляхом обману намагаються представити себе як канонічну Церкву. Але в Церкву Христа Спасителя облудним шляхом не ввійти»41.

Усі Представники Помісних Православних Церков, що прибули на святкування, засвідчили єдність світового Православ'я з канонічною Українською Православною Церквою; вони рішуче засудили розкольників, вказавши не тільки на порушення канонів, але і на те, що їхня позиція є єретичною, а також вказали на єдиний можливий шлях єдності православних в Україні - через покаяння розкольників.

Її виникнення та існування стало можливим внаслідок мутаційних процесів в пострадянському українському суспільстві. «Без участі Леоніда Макаровича, можливо, і не існувало б Київського Патріархату»42. УПЦ-КП з релігійної і з політичної точок зору є неповноцінною організацією. Жодної мети, висунутої при створенні УПЦ-КП (суспільно і політично значущих, окрім мети окремих особистостей), не було досягнуто. Розкол, вчинений колишнім митрополитом Філаретом (Денисенком) під «патронатом» тодішнього президента країни, спричинив кризу в українському Православ'ї, що в жодному разі не сприяє консолідації суспільства - тій місії, яку несло Православ'я упродовж віків. Ідею автокефалії було дискредитовано; було нанесено значного збитку міжнародному авторитету і репутації України, оскільки комісія Конференції Європейських Церков, що працювала в Україні в січні 1993 р. виявила і оприлюднила численні факти порушень прав віруючих, дискримінації УПЦ. Розкол «прославив» Українське Православ'я в релігійному світі, так як Чорнобиль - Україну в суспільно-політичному.

Специфічні умови появи УПЦ-КП, практично наперед запрограмована гостра боротьба в її керівництві обумовила нестабільність цієї «церкви» і явне домінування в ній політичного начала над церковним. Цілковита ізоляція від Вселенського Православ'я стала причиною повного ігнорування в КП церковних канонів, якими у своїй життєдіяльності керується Православна Церква і слідування яким визначає її відповідність і приналежність істинній Церкві Христовій.

Київський Патріархат, який позбавлений благодатних дарів Святого Духа, що з покоління в покоління передаються через преємство від апостолів, став на шлях перетворення в неопротестантську секту з зовнішнім лицедійським збереженням православного обряду.