Неканонічна автокефалія чи неканонічна Церква?

«Дуріть дітей І брата сліпого, Дуріть себе, чужих людей, Та не дуріть Бога».
Т. Шевченко, «Холодний яр»

Існує ще одне базове питання, пов'язане з терміном канонічності-неканонічності. Дуже часто, виправдовуючи себе, розкольники говорять про те, що автокефалія Руської Православної Церкви не визнавалась зі сторони Матері Церкви Константинопольської 150 років. Говорять також про те, що автокефальність більшості існуючих сьогодні Помісних Церков певний час не визнавалась з тієї чи іншої причини зі сторони їх кіріархальної Церкви або інших Помісних Православних Церков. Так, дійсно, це факти історичні, які мали місце. Причиною цього є те, що в православному світі не опрацьовано єдиний загальноприйнятий принцип проголошення автономії чи автокефалії. Наголошуючи на цьому, розкольники, однак, мовчать про той факт, що Помісні Православні Церкві, які не визнавались зі сторони Матері Церкви певний час в якості автокефальних, майже завжди перебували в євхаристичному і молитовному спілкуванні з рештою православного світу, а нерідко і з самою Матір'ю Церквою. Замовчується і те, що та чи інша самопроголошувана автокефалія проголошувалась церковною Повнотою - одностайно єпископатом, духовенством, чернецтвом та мирянами, а не окремими особами.

Що ж ми маємо у випадку з «автокефаліями» українських розкольників?

Як відомо, у проголошенні «автокефалії» Української Православної Церкви у 1989 р. взяла участь навіть не єпархія і не єпископ, а один протоієрей Димитрій Ярема - настоятель лише одного Петропавлівського храму Львова. Хто «умножив» ієрархію цієї «церкви» і очолив її? - Позаштатний єпископ РПЦ, без права звершувати священнодійства, в сукупності з позбавленим сану, колишнім тульським дияконом Вікентієм Чекаліним. Пізніше, іронізуючи, Боднарчук говорив, що вони з Чекаліним «жартуючи "висвятили» єпископів для «забитих сіл».

Що ж стосується «автокефалії» Денисенка, то він її взагалі не проголошував! А лише, вже позбавлений сану, увійшов до того угруповання, яке було проголошене Яремою, «висвячене» Боднарчуком, досвячене Мстиславом (Скрипником) та пересвячене врешті-решт ним самим, - до так званої УАПЦ.

* * *

Право на існування різних Помісних Церков, що входять у єдину Вселенську Церкву, має тверду підставу як у Святому Письмі, так і в канонах самої Церкви. Однак такого права не мають розкольницькі угруповання, в яких відсутня благодать апостольського преємства і які лише самі себе називають Помісними Церквами. Таким чином, необхідно розрізняти поняття:

- «неканонічна автокефалія» - проголошена самостійність, не визнана, можливо тимчасово, зі сторони Матері Церкви й інших Помісних Церков;

- «неканонічна Церква» - структура, яка, не відповідаючи вимогам церковних правил-канонів, не є Православною Церквою, а угрупованням без дійсної ієрархії і, відповідно, спасительних Таїнств.

Такою неканонічною «Церквою» і є сьогодні «Київський Патріархат», «єпископат» якого не має апостольського преємства. І порожніми є слова М. Денисенка, котрий даремно вселяє надію своїм послідовникам про визнання в майбутньому КП рівноправною Церквою-сестрою в сім'ї Православних Церков. Оскільки тут справа йде не про визнання самостійності, автокефальності, а про визнання церковності як такої, що є неможливим в принципі, оскільки ігнорування розкольниками церковних канонів є настільки явним, що цього не допустить і сам Бог - Засновник Церкви.

Які наслідки для вірних, що свого часу потрапили та сьогодні вступають до неканонічних угруповань?

«Виростають нехрещені
Козацькії діти;
Кохаються невінчані;
Без попа ховають...».
Т. Шевченко, «Тарасова ніч»

Наслідки ці двоякого роду. По-перше, оскільки на підставі уже вищенаведених священних канонів, «ієрархи» цих угруповань позбавлені благодаті священства, тобто священного сану, а ті, що «рукоположені» ними і взагалі його ніколи не мали, то всі чинопослідування «священнодій», які ними звершуються, є недійсними і представляють собою лише форму, не наповнену змістом. Таким чином, замість Таїнства Хрещення, яке вводить нас в Церкву, відбувається купання, замість Спасительних Таїн Тіла і Крові Христових, які єднають нас з Богом та роблять причасниками вічного життя, ошуканим людям подаються лише хліб та вино. Замість подання через Таїнство Миропомазання всеукріпляючої Благодаті Духа Святого, відбувається лише помазання пахучим маслом. Замість законного шлюбу молоді люди ведуться розкольницькою «ієрархією» до неосвяченого Церквою співжиття. Залишаються без церковного поховання та заупокійної молитви померлі.

Розуміє це в своїй більшості і розкольницьке духовенство, однак не завжди сміливо говорить про це своїй пастві. Непоодинокими є випадки, коли Таїнства, що стосуються них самих, а також рідних та близьких, вони приймають подалі від місця свого служіння в канонічній Українській Православній Церкві під виглядом звичайних мирян.

По-друге, ті, хто звертаються до лжепастирів, окрім того, що в дійсності не отримують того, що просять, самі грішать проти Церкви, перетворюючись із потерпілих в співучасників злочину проти Бога та самих себе. Так, згідно з 10-м Апостольським правилом, «якщо хтось з відлученим від церковного спілкування помолиться, якщо це буде навіть і в будинку, той да буде відлучений». Про це ж говорять 11-те, 12-те, 32-ге, 45-те, 48-ме, 65-те Апостольські правила, 5-е правило I Вселенського, 2-ге Антіохійського та 9-те Карфагенського Соборів.