За що засуджено митрополита Філарета і позбавлено сану?
«... якщо ж і церкви не послухає, то нехай він буде тобі, як язичник і митар!» (Мф. 18, 17).
Звільнивши митрополита Філарета з посади Предстоятеля УПЦ, Архієрейський Собор у Харкові мірою запобіжного заходу обрав заборону у священнослужінні митрополита Філарета до остаточного вирішення цього питання Архієрейським Собором всієї Руської Церкви.
Митрополит Філарет залишився глухим до соборного голосу Церкви. Порушивши архієрейську присягу, порушивши власну клятву, яку дав перед Хрестом і Євангелієм, він не виконав ні визначення квітневого Архієрейського Собору РПЦ, ні визначень Харківського Архієрейського Собору, ні постанови Священного Синоду. У зв'язку з цим його діяльність підпала під дію синодальної постанови від 7 травня 1992 р., яка передбачала у випадку невиконання вищевказаних визначень "передати митрополита Філарета суду Архієрейського Собору Руської Православної Церкви"21, дата проведення якого була призначена на 11 червня 1992 р.
* * *
Єпископи Української Православної Церкви, які зібралися на Архієрейський Собор, склали, підписали й оприлюднили Заяву, у якій, стурбовані долею Святого Православ'я на рідній землі, закликали звернути увагу всієї Повноти Православної Церкви, що знаходиться під омофором Святішого Патріарха Московського і всієї Русі, на недостойну поведінку колишнього Предстоятеля УПЦ митрополита Філарета. В заяві від імені 16 архієреїв Української Православної Церкви перелічувалися звинувачення на адресу колишнього Предстоятеля УПЦ, підтверджені посиланнями на канони, і давалася вичерпна характеристика розкольницьким діям митрополита Філарета, за які, на підставі 15-го правила Двократного Собору, він підлягав позбавлення сану.
«Усе вищевикладене, - резюмуючи, відзначали в Заяві єпископи, - ми передаємо суду Архієрейського Собору Руської Православної Церкви і наполегливо просимо прийняти по відношенню до митрополита Філарета, як свідомого порушника церковного благочестя і канонічного порядку, суворі заходи стягнення, як того вимагають Священні Канони, слідувати яким ми всі урочисто обіцялися перед лицем Православної Церкви»22.
Як і визначено було на засіданні Священного Синоду від 28 травня 1992 р., спеціально скликаний Архієрейський Собор для розгляду справи митрополита Філарета, звинуваченого в антицерковній діяльності, відбувся 11 червня 1992 р. у Свято-Даниловому монастирі під головуванням Святішого Патріарха. Патріарх Алексій II довів до відома митрополита Філарета рішення Священного Синоду РПЦ про скликання Архієрейського Собору і викликав його на цей Собор. Незважаючи на те, що виклик був троєкратним, як того вимагає церковне судочинство, митрополит Філарет на вказаний Собор не з'явився, після чого Собор, згідно з канонами, міг розглядати справу обвинувачуваного за його відсутності. Ігноруючи рішення Українського Собору і постанову Священного Синоду РПЦ, заборонений у священнослужінні, митрополит Філарет продовжував звершувати богослужіння. Напередодні Архієрейського Собору він разом з єпископом Почаївським Яковом (Панчуком), нехтуючи загальноцерковними канонами, постановами вищої влади Руської і Української Церков, звершував «єпископські хіротонії».
Здійснюючи судовий розгляд справи Філарета (Денисенка), колишнього митрополита Київського і всієї України, Архієрейський Собор заслухав Заяву єпископату Української Православної Церкви, яка, по суті, стала судовим позовом. Преосвященні архіпастирі Української Православної Церкви і архієреї, які раніше проходили архіпастирське служіння в Україні, своїми свідченнями підтвердили справедливість усіх пунктів звинувачення, висунутих у Заяві єпископату УПЦ щодо митрополита Філарета. Теми особистого життя митрополита Філарета, що у ту пору набула широкого розголосу, майже не торкалися.
Таким чином, були засвідчені наступні злочини:
1) «...авторитарні методи керування Українською Православною Церквою і Київською єпархією, повне ігнорування соборного голосу Церкви, а також прояви жорстокості і зарозумілості у стосунках із співбраттями по архіпастирському служінню, кліриками і мирянами, відсутність співчуття і християнської любові;
2) спосіб життя, який не відповідає вимогам канонів і кидає тінь на Церкву;
3) клятвопорушення, що виявилося в невиконанні даної ним перед Хрестом і Євангелієм на Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви, що проходив 31 березня - 5 квітня ц. р., обіцянки скликати Архієрейський Собор Української Православної Церкви і подати на ньому прохання про відставку з посади Предстоятеля Української Православної Церкви;
4) свідоме перекручення справжніх рішень Архієрейського Собору РПЦ у своїх публічних виступах, у тому числі через засоби масової інформації, хула і наклеп на Архієрейський Собор і тим самим на Православну Церкву;
5) здійснення священнодійств, у тому числі хіротоній у сан диякона, пресвітера і єпископа в стані канонічної заборони;
6) одноосібне присвоєння собі соборної влади, що виявилося в погрозі накладення заборон на архієреїв, які, діючи у відповідності зі Священними Канонами і Статутом Української Православної Церкви, прийняли на Архієрейському Соборі в Харкові 27 травня ц. р. рішення усунути його з посади Митрополита Київського і всієї України і заборонити у священнослужінні;
7) учинення розколу в Церкві незаконним рукоположенням нових єпископів з призначенням їх на кафедри, зайняті канонічними архієреями, та іншими злочинними діями".
Ретельно розглянувши всі обставини справи по звинуваченню колишнього митрополита Київського, а також єпископа Почаївського Якова (Панчука) в тяжких церковних злочинах, Архієрейський Собор в особливому «Судовому діянні» ухвалив:
- «За жорстоке і зарозуміле відношення митрополита Філарета (Денисенка) до підвідомчого духовенства, диктат і шантаж (Тит. 1, 7-8, 27-ме правило святих апостолів),
- внесення своєю поведінкою і особистим життям спокуси в середовище віруючих (Мф. 18, 723; 3-тє правило I Вселенського Собору24, 5-те правило V-VI Вселенського Собору),
- клятвопорушення (25-те правило святих апостолів),
- публічний наклеп і хулу на Архієрейський Собор (6-те правило II Вселенського Собору ),
- здійснення священнодійств, враховуючи рукоположення, у стані заборони (28-ме правило святих апостолів25),
- учинення розколу в Церкві (15-те правило Двократного Собору):
1. Позбавити митрополита Філарета (Денисенка) сущого сану, знявши з нього всі ступені священства і всі права, пов'язані з перебуванням у клірі.
2. Вважати всі рукоположення в сан диякона, пресвітера і єпископа, здійснені митрополитом Філаретом у забороненому стані з 27 травня ц. р., а також усі заборони, накладені ним на кліриків і мирян з 6 травня ц. р., незаконними і недійсними.
3. Позбавити сану єпископа Почаївського Якова (Панчука) за співучасть в антиканонічних діях колишнього митрополита Київського Філарета і лишити його всіх ступенів священства»26.
Архієрейський Собор Руської Православної Церкви звернувся з Посланням до пастирів і пастви Української Православної Церкви. У Посланні Собор зі скорботою засвідчив, що на землі України виник новий розкол, причиною якого стали дії колишнього митрополита Київського Філарета.
Передбачаючи перекручене тлумачення причин, що спонукали Собор до вживання вищевикладених заходів заборони, Послання особливу увагу акцентує на тому, що «Філарет і Яків позбавлені сану не за переконання, а за злочини проти Церкви, що виявилися у свідомому грубому порушенні Священних Канонів»27.
Що ж стосується повної канонічної самостійності, то «ми твердо переконані, - говорять отці Собору всієї РПЦ, - питання це повинне вирішуватись законним канонічним шляхом через скликання Помісного Собору й узгодження його рішень з волею всіх братерських Помісних Церков. Якщо цього не відбудеться, ми пожнемо лише нові і нові розколи, що несуть загибель церковному життю»28.
Про прийняті Собором рішення були повідомлені Православні Патріархи і всі Глави Помісних Православних Церков. У свою чергу звернувся до кожного з них з апеляцією і позбавлений священного сану чернець Філарет. «...Я не вважаю себе винним, - писав він, - у пред'явлених мені заочних обвинуваченнях на Харківському і Московському Соборах, і тому не можу визнати справедливим Судове діяння Архієрейського Собору Руської Православної Церкви від 11 червня 1992 р. Звертаючись до Вашої Святості, смиренно прошу Вашого канонічного захисту мого Архієрейського достоїнства і відновлення справедливості...»29.
Тут слід зауважити, що, продовжуючи "священнодіяти" і навіть насмілюючись звершувати рукоположення після свого вилучення із сану за вироком законної церковної влади (Архієрейського Собору Руської Православної Церкви), вже через такі дії колишній митрополит Філарет втратив право на апеляцію, виходячи з 29-го (38) правила Карфагенського Собору, 14-го - Сардикійського і 4-го - Антіохійського Соборів. Але і саму апеляцію необхідно було подавати в даному випадку не Главам Помісних Церков, а Помісному Собору Руської Православної Церкви, який є вищою судовою інстанцією тієї Помісної Церкви, до складу єпископату якої колишній митрополит Київський входив до свого вилучення із сану.
Впродовж найближчого часу Глави Православних Церков висловилися з приводу цього. Вони надіслали свої привітання новообраному Предстоятелю Української Православної Церкви - Митрополиту Київському і всієї України Володимиру (Сабодану), а також, визнавши справедливими, висловили підтримку рішень та заходів, прийнятих щодо колишнього митрополита Київського Філарета (Денисенка), і заявили про невизнання його дій, оскільки вони суперечать церковній справі.
Свою одностайність висловили всі Східні Патріархи.
Варфоломій, Архієпископ Константинополя-Нового та Вселенський Патріарх:
«У відповідь на телеграму і лист Вашого Блаженства з приводу проблеми, яка виникла у Вашій Святішій Сестрі - Руській Православній Церкві, що привела її Священний Синод за відомими йому причинами до зняття донедавна почесного члена Синоду митрополита Київського Філарета, ми бажаємо по-братньому повідомити Вашій любові, що наша Свята Вселенська Христова Церква, визнаючи повноту виняткової з цього питання компетенції Вашої Святішої Руської Церкви, приймає Синодальне рішення про вищесказане»30.
Парфеній III, Папа і Патріарх Олександрійський і всієї Африки:
«З любов'ю прийняв Вашу телеграму щодо обрання Митрополита Володимира Предстоятелем Української Православної Церкви. Завіряю мого дорогого брата в наших молитвах за Вашу Святість, нового Предстоятеля Митрополита Володимира, Ваш Священний Синод і Православну Церкву в Україні. Нехай перебуває з вами Господь»31
«Дорогий брате! У плині цих важких і скрутних днів для Православної Церкви України і народу Божого під Вашим канонічним і духовним керуванням мої молитви завжди з Вами. Прошу нашого Христа Бога допомогти і захистити Ваш православний народ України, дарувати мир, захист і єдність. Кріпіться! Нехай благословить Вас Бог! Перебуваю разом з Вами!»32.
Ігнатій IV, Патріарх Антіохійський і всього Сходу:
«Вітаємо Вас із прийняттям дій відносно України. Наші привітання Митрополиту Володимирові, єдиному законному Предстоятелю в Україні. Завжди з вами в братерському співробітництві»33.
Про своє відношення до того, що відбулося, заявили Предстоятелі інших Помісних Церков:
Серафим, Архієпископ Афінський і всієї Еллади:
«Довідавшись з вашої телеграми від 16 серпня про недавнє рішення Руської Православної Церкви стосовно зняття священного сану з названих у ній осіб за антиканонічні дії проти церковного священноначалія, народу Божого і всієї Церкви і статуту РПЦ, ми висловлюємо згоду з цим рішенням і заявляємо Вам про свою беззастережну підтримку. Ми відмовляємося мати будь-яке спілкування з вищезгаданими особами, позбавленими єпископського сану»34.
Хризостом, Архієпископ Нової Юстиніани і всього Кіпру:
«Гаряче вітаю Ваше улюблене Високопреосвященство з приводу Вашого обрання Митрополитом Київським і всієї України, від усієї душі бажаю всілякого успіху в цій справі»35.
Собор єпископів Польської Православної Церкви надіслав листа Патріарху Алексію з висловленням повної підтримки позиції РПЦ в українському питанні і з привітанням Митрополиту Київському Володимиру як законному і канонічному Предстоятелю Української Православної Церкви.
Дорофій, Митрополит Празький, у своєму листі від 17 червня 1992 р. також виступає за зняття митрополита Філарета (Денисенка), вітаючи разом з тим митрополита Володимира як канонічного Предстоятеля.
У телеграмі від 1 червня 1992 р. Ілля II, Католикос-Патріарх всієї Грузії, сповістив про визнання ним новообраного глави УПЦ.
У листі від 18 червня 1992 р. про свою підтримку рішень РПЦ повідомив Феодосій, Митрополит всієї Америки і Канади.
