Вихід з кризи

Згідно з п. 12 ст. V Статуту про управління УПЦ, в зв'язку з причиною, «яка робить неможливим виконання ним (Митрополитом Київським. - О. Д.) обов'язків Предстоятеля УПЦ» (в даному випадку відступництво глави Церкви. - О. Д.), тимчасове керування УПЦ перейшло до старішого за хіротонією члена Священного Синоду УПЦ - Митрополита Харківського і Богодухівського Никодима (Руснака). Владика Никодим 27 травня 1992 р. скликав єпископів Української Православної Церкви в м. Харкові на Архієрейську нараду, на якій було прийнято рішення про негайне проведення Архієрейського Собору УПЦ. В Києві проведення Собору УПЦ було неможливим. Згадує Митрополит Харківський і Богодухівський Никодим: «...але, на жаль, відповіді на мою телеграму відносно скликання Собору УПЦ від Філарета я не отримав. Тоді я зателефонував йому і повідомив, що з благословення Святішого Патріарха Алексія II мені, як найстаршому серед єпископів України и Місцеблюстителю Київської Митрополії, доручено скликати в Києві Собор єпископів для обрання нового Предстоятеля, і висловив надію на те, що Філарет братиме участь в Архієрейському Соборі. На моє звернення надійшла така відповідь: "Ви думаєте, що єпископи Вас послухають? Вас тут камінням поб'ють, якщо Ви приїдете до Києва скликати Собор. Ви ніг звідси не винесете». Після цього мій співбесідник кинув трубку"20. Митрополит Никодим очолив та провів 27-28 травня Собор єпископату УПЦ. Основним його діянням стало висловлення недовіри митрополиту Філарету, зміщення його з Київської кафедри, з посади Предстоятеля УПЦ та зарахування за штат у зв'язку з невиконанням ним клятвеної обіцянки звільнити посаду Предстоятеля УПЦ, даної на Архієрейському Соборі 31 березня - 5 квітня 1992 р.