Починаючи з 9 століття перша неділя Великого посту в Православній Церкві називається Неділею Торжества православія. Сьомий Вселенський собор що тоді відбувся Раз і назавжди ствердив вчення про шанування святих ікон і молитовне поклоніння їм.
В постанові святих отців говориться, що честь, яку віддаємо святим іконам, стосується не дошки, а зображеного на ній святого лику, що молитовне поклоніння належить першообразу, тобто, покланяючись святій іконі, ми покланяємося тому небесному покровителю і молитвенику, який зображений на ній. Вчення про святі ікони було завершенням формулювання православних вірувань, заснованих на Божественному Одкровенні, на вченні апостолів, на переданні святих отців. Тому й нинішній празник отримав найменування “Торжество Православ’я”.
Звернемося тепер до святих ікон. Хто ж перший почав зображати Господа, Божу Матір, святих угодників, котрих ми бачимо в святих храмах, маємо вдома? Перші зображення не були результатом рук людських. Сам Господь Ісус Христос залишив відбиток свого пречистого лика на обрусі, полотні і послав це зображення Едеському князеві Авгарію, щоб зцілити його від хвороби.
Невидимий і незбагнений Дух Святий, прийнявши образ голуба, і в цьому образі свідчив слово Бога Отця, що в Йордані хрестився Бог Син. Він же прийняв образ видимих вогненних язиків, зійшов у цьому вигляді на святих апостолів в день П’ятдесятниці, давши їм владу проповідувати, відпускати і в’язати гріхи людські.
Першим з людей, хто дав нам приклад зображення на іконі, був святий євангеліст Лука. Він написав образ Богоматері, про котрий Сама Пречиста сказала: “З цим образом перебуватиме благодать Моя і сила”.
Такий початок зображень Господа Ісуса, Бога Духа святого, Божої Матері. Чому ж було не наслідувати цей приклад? Як можна було не зображати християнам Хрест, на якому був розп’ятий заради нашого спасіння Христос і котрий став знаряддям нашого спасіння? Воскрес Ісус із гробу. Як було не показати першим християнам, що відкритий гріб - знак не тільки смерті, але й воскресення після неї?
Будучи безгрішним, Господь поніс на Собі наші гріхи. Він дійсно Агнець Божий, Котрий взяв на Себе гріхи світу (Ін. 1, 29), і ніщо не перешкоджало християнам зображати для нагадування цього Агнця або Пастиря, Котрий несе на Своїх плечах вівцю.
З найперших часів місця молитовних зібрань християн відмічалися особливими зображеннями: то святого Хреста, то Агнця, то Пастуха, то риби, бо букви грецького найменування її є початковими літерами Імені Ісуса Христа, то трапези з переломлюванням хліба. Іконописні зображення отримали широке поширення особливо тоді, коли свята віра християнська перемогла поганський світ і стала широко поширюватись.
Чи потрібні нам святі зображення? Чи ми можемо і без них духом і думкою підноситися до Бога, до неба?
Якщо в буденному житті нам необхідно нагадувати про наші земні обов’язки, то тим більше в житті духовному ми потребуємо нагадування про наших небесних молитвеників. При нашій суєті, неуважності й огрубінні, при всій нашій плотськості зображення святих надзвичайно необхідні. Багато знають, як часто один вид святої ікони стримував людей від пороку чи злочину.
В святих іконах, як в живих ликах, видимо зображено шанованих нами молитовниківта предстателів перед Богом. Розглядаючи картину, ми милуємося не полотном, на якому вона зображена, а самою картиною. Читаючи написане, чи надруковане, ми думаємо не про папір, а про те, що на ньому написано. Розглядаючи фотографію, головним чином цікавлять особи, зображені на ній, а не плівка чи папір. Те ж саме можна сказати і про ікони. Шануючи ікони, ми шануємо зображених на них святих, підносячись думкою до неба, і до того угодника Божого, нашого молитвеника й заступника, що живе там.
Чи варто говорити про чудотворність святих ікон, про чудесну дію багатьох з них, особливо ікон Пресвятої Богородиці? Краще подякувати Богу, Його Пречистій Матері і всім святим за милість, молитви і співчуття до нас грішних. Чудотворні дії багатьох ікон - чи не кращий доказ їх святості й необхідності для нас?
Прославимо Господа і всіх Його святих в їх іконах. “ Пречистому Твоєму образу покланяємося, Благий, просячи прощення гріхів наших… радістю наповнив єси все, Спасе наш, прийшовши спасти світ”. Амінь.
