Другу з підготовчих до Великого посту неділь Церква іменує неділею про блудного сина. Цього дня за Божественною літургією читається притча Христа Спасителя про блудного сина.
Історію блудного сина ми можемо зустріти не тільки в Євангелії, але і в нашому житті — суспільному, сімейному і особистої, в тому житті, яке ведуть люди, не зважаючи на етичні принципи, живучи із власної волі і керуючись тільки своїми егоїстичними міркуваннями.
Слухаючи притчу про блудного сина, ми завжди засмучуємося печаллю батька, що втратив сина, і печаллю сина, що виявився у скрутному становищі після того, як він витребував частину батьківського маєтку, пішов в далеку країну і, живучи там блудно, розточив своє багатство. Але разом з тим, слухаючи притчу, ми і радіємо радістю батька, який дочекався повернення блудного свого сина, і радістю блудного сина, що знайшов в собі силу волі, щоб з покаянням повернутися до батька.
В історії блудного сина кожний грішник може і повинен побачити себе, свою долю, свої помилки і разом з тим можливість повернення. Кожний може і повинен відчути, наскільки благодатно і радісно перебувати в домі батька, користуватися батьківською любов'ю, і наскільки боляче буває, коли ми відступаємо від батьківських заповітів, живемо самодовільно, гріховно, можна сказати, даремно.
Цією притчею Господь показує віруючій людині її відношення не із земним батьком, хоча і це не було виключено, а з Батьком Небесним, показує, в яких відносинах ми повинні знаходитися з Богом і в яких дійсно знаходимося.
Господь — Батько всіх людей. Всі люди — чада Отця Небесного, і між ними існує єдність спільності. У Отця Небесного багато любові, багато милосердя і щедрот. І оскільки Він є найвища і абсолютна Любов, його милості щедро виливаються на всіх — добрых і злих, покірних і непокірних дітей. Отець Небесний дав нам життя, і все необхідне для життя земного і для життя вічного. Ми ж, Його діти, не завжди правильно і гідно користуємося дарами свого Батька: частіше за все ми керуємося власними розрахунками, бажанням задовольнити низменні пристрасті і порочні запити гріховного розуму і плоті.
Отримавши від Отця Небесного саме життя і все необхідне для життя, ми норовимо відійти далеко убік, подалі від Його очей. Варто зробити тільки один крок убік від світла, як нас вже охоплює і підкоряє темрява. А добровільно обравши її, ми, безпорадні, намагаємося чогось шукати: помилкового щастя, гріховних насолод, неправедних друзів, торгуємо батьківським майном і в гонитві за задоволеннями, розтринькуємо своє майно, витрачаємо свої здібності, виснажуємо свої фізичні сили. Ми віддаємо себе тимчасовим, суєтним і скороминучим благам, забуваючи про блага вічні.
Якщо кожний з нас знайде в собі силу і мужність подивитися на себе, то не буде потрібно особливих доказів, щоб переконатися в тому, що всі ми, блукаючи в цьому житті, дуже сподіваємося на себе, і менше всього пам'ятаємо про силу, правду і, головне, про любов Отця Небесного. Бредемо часом, крок за кроком втрачаючи залишки сил і світла, наповнюючись безвихідною тугою. Але наступає день — і дай Бог, щоб для кожного блудного сина він наступив, — коли, втративши все і пізнавши гіркоту розчарувань і безвихідності, ми починаємо порівнювати життя в батьківському домі з блудним життям на далеких дорогах розпусти, помилок і спокус. І благо тій людині, яка, подібно євангельському блудному сину, опам'ятається нарешті і, зрозумівши істинну ціну речей і подій, що оточували його, повернеться в отчий будинок.
Євангельський блудний син повернувся до батька після довгого і складного життя, втративши не лише майно, а і самого себе. Прийшов до батька — і все отримав знову, хоча сподівався не на права синівства, а останнього найманця.
Кожний з нас, незалежно від того, наскільки далеко він пішов від батьківського дому, від Церкви, від Бога, від правди, якщо тільки схаменеться, прийде в розум і знайде в собі силу знов повернутися до джерела світла і любові, негайно отримає прощення і колишню любов Небесного Отця.
Блудний син, оповідає Євангеліє, ще далеко був на шляху до батьківського будинку, а батько вже вийшов до нього назустріч, простягнув свої обійми і покрив сина любов'ю і прощенням.
Якщо грішник знаходить в собі силу і свідомість знов повернутися до Батька, Господь повертає йому те багатство, яке він безрозсудно розтратив на гріховних дорогах життя, повертає колишнє синівство.
Блудний, але син... І як це важливо завжди пам'ятати. Син... Син Отця Небесного. Якими б грішними ми ні ставали в нашому житті, якщо ми втратили істину, отчий дім, але залишилися синами, то це вже все: і можливість, і надія, і порятунок. Головне — не втратити зовсім відчуття синовства, пам'ятати, що є можливість виправитися і знов знайти батьківську любов.
Вводячи нас в дні Великого посту, Церква нагадує нам про цю радісну і щасливу можливість.
Хай же Господь, що знає не тільки наші справи, але і помисли, не позбавить нас благодатного дару синовства і свідомості того, що ми всі діти Небесного Оця, бо ця свідомість завжди допомагатиме негідному стати гідним, неправедному — праведним, тому що заблукав повернутися на шлях правий, зниклому знайтися, загиблому повернутися до життя.
