Щодня наша Свята Церква вшановує пам’ять святих угодників Божих. Робиться це для того, щоб ми звертались до них з молитвою і, навчаючись їхнім чеснотам, освячувалися їхньою святістю.
Відразу після святої П’ятидесятниці, зішестя Святого Духа, коли Церква святкує день свого народження, у першу Неділю визначено святкувати пам’ять усіх святих, від віку догодивших Богу.
Щоб ушанувати святих своїх співвітчизників, другу Неділю після П’ятидесятниці наша Церква присвячує пам’яті усіх святих, хто просіяв подвижницьким життям на Русі.
Християнство на нашій землі свій початок бере від апостольських часів. Саме з вуст святого апостола Андрія Первозванного, як передає нам преподобний Нестор Літописець, над Київськими горами пророчо пролунало: “На цих горах засіяє благодать Божа. Велике місто буде тут, і Господь спорудить там багато Церков”.
У сьогоднішні дні ми маємо щасливу і унікальну можливість нової зустрічі з Христовим учнем, котрий знову відвідує нас. Ми маємо можливість прикладатися до стопи апостола Андрія, яку привезла братія Свято-Пантелеймонова монастиря Святої Гори Афон.
Посіяне святим апостолом насіння віри довго проростало, росло при святій рівноапостольній княгині Ользі та щедро вродило у X столітті завдяки трудам благовірного князя Володимира, який хрестив Київську Русь. З цього моменту починається процвітання нашої держави і нашої культури. А найголовніше, що Православ’я дало нашому народу — це той ідеал святості, котрого він прагне донині. За більш як тисячолітню історію наша Церква дала світу величезну кількість святих угодників Божих. Це і святителі, які освічували та вчили наш народ. Сьогодні Церква вшановує пам”ять першого Київського Митрополита Михаїла. Прославляємо ми і святителів Петра, Алексія, Феогноста, Петра (Могилу), Філарета (Амфітеатрова), Володимира (Богоявленського).
З його мученицької кончини на початку XX століття розпочався особливий період нашої історії, період страждань і репресій за свою віру і переконання. Велике число новомучеників і сповідників засяяло на небокраї нашої Церкви, поповнивши число наших ходатаїв перед Богом.
Православні монастирі, починаючи з Києво-Печерської Лаври — це місця особливого подвигу служіння Богу і ближньому. Серед тих, хто просіяли в них — затворники, літописці, художники і безмездні цілителі — лікарі душ і тілес.
Дійсно, милість Божа, що ми маємо стільки святих у Церкві, що в кожного з нас є свій небесний заступник, ім’я якого він носить, який молиться за своє чадо і веде його до спасіння. Безліч подвижників благочестя нагадують віруючій людині, що всі ми покликані до святості, що є можливість для кожного тут, на землі, стяжати дар Святого Духа, який освячує нас і прославляє.
На прикладі святих, які жили у різні часи, у різних званнях, у різних умовах і які догодили Господу, Свята Церква вчить нас тому, щоб ми не забували про свою душу, покликану до святості і вічного буття.
