Тисяча років минуло з того часу, як наша земля побачила світло християнської віри. Православ'я не тільки дало народові Київської Русі можливість бути з Христом, але багато в чому змінило державу і людей. Першим таким здобутком стала писемність. Монахи-літописці, живучи в монастирях, записували історію нашої Батьківщини, поклавши, таким чином, початок історичній науці в нашій країні.
Першим із відомих нам літописців, основоположником вітчизняної історії став преподобний Нестор Літописець. Прийшовши ще юнаком в Печерський монастир, він прийняв тут чернечий постриг і, як свідчить історія, прожив в ньому майже сорок років, несучи послух літописця. Саме завдяки його "Повісті минулих літ" ми знаємо "звідки пішла Руська земля".
Але не тільки за це вшановує сьогодні наша Свята Церква преподобного Нестора. Не лише літописанням послужив він Русі, але й своїм подвижництвом, своїм богоугодним життям в монастирі.
Від самої юності, почувши слова Христа: "якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною" (Мф. 16, 24), він залишив;марноту світу і пішов до тихого прихистку - монастиря, заснованого преподобним Антонієм. Тут він проводив; справді рівноангельське життя, у всьому наслідуючи великих світильників землі Руської - преподобних Антонія і Феодосія. Літописання, яке він ніс як послух, не завадило йому досягти головної мети життя - спасіння. Чистота душевна і тілесна, глибоке смирення і любов до всіх людей, беззаперечний послух і непрестанна молитва - з усього цього бачимо, що він був ченцем, послідовником Христа "...не словом, чи язиком, а ділом і правдою" (1 Ін. 3, 18). Ці подвиги преподобного й послужили для нього шляхом до Небесного Царства.
І саме до таких чеснот закликає нас Господь в Священному Писанні: "...будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний" (Мф. 5, 48). А для того, щоб ми усвідомили, яким шляхом ми повинні йти до досконалості, Він дає нам приклад - людей, які не вагаючись, не сумніваючись йшли за Христом, смиренно і покірно виконуючи Його заповіді. А ми, дивлячись на їхнє святе життя, повинні винести для себе важливий урок - наше спасіння неможливе без послуху волі Божій і смирення.
Послух потрібен нам для того, щоб не за власним бажанням, не за власними пристрастями і уподобаннями йти до спасіння, а йти цим нелегким шляхом, покладаючись на Бога. Бо Христос говорить: "без Мене не можете робити нічого" (Ін. 15, 5). Йти до Христа, не прислуховуючись до святих, що вже пройшли цим шляхом - те ж саме, що йти через пустелю без провідника, який знає в ній всі шляхи.
Разом із тим, послух не може бути без смирення. Преподобний Єфрем Сирін говорить, що тільки труд, який робиться;зі смиренням, угодний Богу. Апостол Яків говорить в своєму Посланні: "Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать" (Як. 4, 6). Дійсно, смирення, усвідомлення свого недостоїнства, своєї недосконалості є тим шляхом, який веде до Царства Небесного. Погляньмо, яке смирення мали святі, шановані Православною Церквою, до яких висот досконалості вони піднімалися завдяки йому. Чи не про це сказано в Писанні: "нехай зречеться себе"?
Тож вшановуючи пам'ять преподобного Нестора Літописця, будемо так, як і він, намагатися слідувати за Христом в смиренні і покорі, щоб і нам бути причисленими до тих, хто вірно йшов за Богом, виконуючи Його заповіді, бо "блаженні ті, що слухають слово Боже і виконують його" (Лк. 11, 28). Амінь.
