19.12.2007.

Секретарь Предстоятеля УПЦ архимандрит Александр (Драбинко) рукоположен в сан епископа.

Сегодня, 19 декабря, в день памяти свт. Николая Чудотворца, в Трапезном храме Киево-Печерской Лавры Предстоятель УПЦ в сослужении собора архиереев УПЦ совершил Божественную Литургию. Кроме украинских архиереев Блаженнейший Митрополиту Владимиру сослужили и зарубежные: архиепископы: Уральский и Гурьевский Антоний, Костромской и Галичский Александр, Белгородский и Старооскольский Иоанн, епископы: Бакинский и Прикаспийский Александр, Хынковский Петр, Кемеров¬ский и Новокузнецкий Аристарх.
Во время Литургии в сан епископа был рукоположен секретарь Предстоятеля УПЦ, архимандрит Александр (Драбинко) во епископа Переяслав-Хмельницкого, викария Киевской Митрополии.
Также за богослужением новорукоположеный епископ совершил диаконскую хиротонию иподиакона Блаженнейшего Владыки Василия Мокрицкого.
Перед началом Литургии состоялся чин исповедания веры, во время которого нареченный во епископа архимандрит Александр (Драбинко) посреди храма вслух прочитал три Символа веры: Никео-Цареградський, Александрийский и Афанасьевський, после которого было провозглашено «Многая лета» Предстоятелю УПЦ, собору епископов, духовенству, верующим, народу Украины, властям и воинству.
По окончания богослужения Блаженнейший Митрополит Владимир произнёс поздравительное слово новохиротонисанному епископу и вручил ему архиерейський жезл, после чего, Владыка Александр благословил мирян первым архиерейским благословением.
Накануне вечером, 18 декабря, Предстоятель возглавил Всенощное бдение в Трапезном храме Лавры, по окончании которого состоялось наречение архимандрита Александра во епископа Переяслав-Хмельницкого.
Отметим, что Владыка Александр первый из иподиаконов Блаженнейшего Митрополита Владимира, который был удостоен столь высокого сана.
Биографию Преосвященного Александра, епископа Переяслав-Хмельницкого можно прочитать на нашем сайте в разделе Архив.

Слово архимандрита Александра (Драбинко) при наречении во епископа Переяслав-Хмельницкого.

Ваше Блаженство, Блаженніший Владико і отець! Ваші Високопреосвященства і Преосвященства богомудрі Архіпастирі і Святителі Христові!

Викликаючи людину до буття у цей світ, Творець як Дітоводитель веде її життєвим шляхом. Він обдаровує її талантами, він дає розуміння сутності речей, Він з безмежної Своєї любові готує людину до безкінечного блаженного життя, відроджуючи в благодатних Таїнствах Своєї Церкви, „яку Він придбав Кров’ю Своєю” (Діян. 20:28). Освячувати інших, бути співробітником Божим на землі — уділ небагатьох. Примиряти Небо з грішною землею безцінною Жертвою — Кров’ю нашого Багатомилостивого Спасителя, закланого, як овча, ради спокути людських гріхів — царина дії Духа Святого. Апостол Павел учить нас, що Саме Дух Святий, для цієї надлюдської справи поставляє блюстителів-єпископів, пасти Церкву Господа і Бога (Діян. 20:28).
Господь Сам обирає і прикликає на служіння Собі, однак про день той і час ніхто не знає (Мк. 13:32), адже він утаємничений і прихований у глибинах Премудрості всеблагого Промислу Божого. І ось сьогодні вже я стою в цьому храмі й на очах боголюбивого народу Божого прикликаюся Вашим архієрейським сонмом долучитися до нього. „Сину мій! віддай сердце твоє Мені, і очі твої нехай спостерігають шляхи Мої” (Притч. 23:26), —устами Священного Синоду нашої Святої Української Церкви сказав мені Господь. „І почув я голос Господа... І сказав: ось я...” (Іс. 6:8).
„Ось я”, — повторюю нині з трепетом слова пророка Ісайї і водночас разом із ним жахаюся: „...горе мені!... бо я людина з нечистими вустами...” (Іс. 6:5). Проте чую і слова Господні: „Що Бог очистив, того ти не вважай нечистим” (Діян. 10:15), „не ви мене обрали, а Я вас обрав і поставив...” (Ін. 15:16).
Священноначалієм нашої Церкви прикликаюсь і благословляюсь я нині на пастирство в найвищому ступені ієрархічного служіння – єпископському. Розумію і усвідомлюю, що раб я неключимий (Лк. 17:10) і що входжу трудитися до виноградника Христового в єдинонадесятий час (Мф. 20:6). Однак дерзаю іти служити і слідувати Господу, оскільки там де Він, а Христос завжди посеред нас, там і я, Його слуга, сподіваюся бути (Ін. 12:26). Шлях цей сприймаю свідомо і з усією відповідальністю, покладаючи надію свою на милість Божу та укріплення немічних моїх сил Його всесильною Десницею. Господь мій Помічник і Покровитель, Він є моїм спасінням, як Сам і обіцяв, і з праотцем Авраамом не сумніваюся в обітниці Божій невір’ям, але перебуваю стійким у вірі і віддаю славу Богові (Рим. 4:20).
У молоді роки покладається на мене подвиг єпископського служіння, в роки, коли я ще не маю достатнього життєвого досвіду. Почесним є це служіння, та добрим, за ап. Павлом, є бажання його (1Тим. 3:1), проте й, безперечно, відповідальним. Сам Бог доручає мені через покладання ваших Святительських рук, пасти його стадо, Він же і зажадає відповіді за кожну вівцю. Бентежить душу ця відповідальність, але і втішають слова Святішого Патріарха Алексія, сказані ним на нещодавній зустрічі з новопоставленими єпископами нашої Церкви: „Архієреями не народжуються. Новорукопокладеному можна стати справжнім єпископом лише безперестанно взігріваючи в собі дари особистої П’ятидесятниці. І процес цей не тимчасовий, а довічний”. Вірю, що за Ваших молитов та завдяки Вашим порадам, святі Владики, і мою посильно зібрану пшеницю, принесу на тік Божий. Вірю, що і я з моїм стадом постану перед Пастиреначальником Христом і скажу: ось я, а ось вівці, яких Ти мені дав (див.: Іс. 8:18).
Яким хоче бачити Свого послідовника Спаситель? Яким хоче бачити свого архієрея паства?
Таким взірцем є дивний угодник Божий, пам’ять якого ми сьогодні урочисто, з любові, а не за обов’язком святкуємо. Той, Хто є Сутністю буття, дав навіки такий приклад для наслідування, явивши Своєму словесному стаду Святителя Миколая правилом віри, образом лагідності, вчителем стриманості, який здобув смиренням висоту й убогістю багатство. Вважаю не випадковим, а промислительним, що прийму, возлюбленні Владики, з Ваших рук єпископський омофор саме в день ушанування пам’яті того, кому цей омофор вручила Сама Пречиста, хто є першим по Господі та Пресвятій Богородиці нашим помічником і заступником.
Як і сьогодні, так і протягом усього свого ще не довгого життя, я грішний відчував над собою дію Промислу Божого. Дивними часто були його прояви і зрозумілими ставали лише з часом, у контексті подій, які називають віхами життя. Озираючись сьогодні назад, на пройдений шлях, із впевненістю скажу, що нічого з того, що відбувалося, не відбувалося випадково. І ще з більшим душевним трепетом дивлюся в майбутнє і переймаюся питанням: до чого готує мене сьогоднішній день? У відповіді на нього покладаюся лише на волю Господню та на заступництво Його Пречистої Матері — Преблагословенної Діви Марії. Саме Її Материнською турботою був я щедро обласканий.
Дякуючи Богу, атеїстична радянська доба завершилася якраз на початку становлення мене як особистості, не встигнувши скалічити душу. Я зміг вільно обрати свій шлях, безбоязно сповідуючи свою віру, надію та уповання. У цей період, що настав 20 років тому після святкування 1000-ліття Хрещення Русі, другим домом для мене став дім Божої Матері — Свято-Троїцький Корецький жіночий монастир з чудною Її іконою „Споручниця грішних”. Тут я хлопчиком уперше ввійшов у вівтар, зробив перші кроки у святому святих, у ньому ж я і залишив своє серце на все життя. Трепет, від якого перехоплювало тоді дихання, згадую з благоговінням і молю Бога, щоб залишив Він його в моїй душі назавжди. Люблячою матір’ю для нас усіх, вихованців монастирської недільної школи, стала настоятелька ігуменя Наталія (Ільчук). До останнього свого подиху молитимусь про упокоєння в оселях небесних цієї сильної духом людини, що відкрила мені двері подальшого церковного життя.
Опікування та споручництво Цариці Небесної я відчував і відчуваю до сьогодні. Споручницею Вона мені стала в Корці, через Свій Зимненський Святогірський образ відкрила очі духовного життя й привела на Святу Гору Афон, де я виконав обітницю дану в древньому Зимненському монастирі – прийняв чернечий постриг і увійшов у безумовний послух Матері Церкві.
Десять років даровано мені було Богом провести біля ніг мого Гамаліїла — вчителя, святителя і батька – Блаженнішого Митрополита Володимира. Будучи людиною безмежно відданою церковній справі, він невтомно трудиться сам, дивуючи всіх, звідки в ньому такі надлюдські сили. Цьому навчає і оточуючих. Маючи широкий світогляд, Блаженніший Владика дає можливість відкривати, розвивати й вдосконалювати ті таланти, які даровані нам Богом та до часу приховані в нас. У міру своїх сил почерпнув із бездонної криниці його духовного, богословського та життєвого досвіду і я. За це доземно кланяюся Вам, Ваше Блаженство.

Ваші Високопреосвященства і Преосященства!

Я ріс на ваших очах. Кожен з вас добре знає мене. Кожен з вас є для мене живим і дієвим прикладом церковного життя, прикладом у молитві, спілкуванні та взаємовідносинах. Від кожного я чогось навчився, від кожного чув лише добре слово, і сьогодні ви приймаєте мене до свого апостольського сонму. Дякуючи вам, прошу усугубити ваші молитви про мене убогого і недостойного тепер, коли благоговійний страх дедалі більше обіймає душу перед грядущою подією і розум бентежиться від усвідомлення того, що має відбутися.
Прошу Всеблагого Чоловіколюбця щоб зглянувся на молитву мою, очистив мою душу і тіло від усякої скверни і подав безневинне і неосужденне предстояння святому Його жертовнику.
Ось Господь стоїть при дверях мого серця і стукає, щоб прикликати, як колись прикликав боязких галілейських рибарів і, загартувавши їх у горнилі П’ятидесятниці, зробив громогласними трубами Своєї Благої Вісті. Прошу Бога, щоб шестикрилий вогненний Серафим доторкнувся вуглем з небесного жертовника і моїх уст (Іс. 6:5–7), очистив їх скверну і зробив достойним джерелом проповіді Христа Бога нашого розіп’ятого і воскреслого.
Амінь.