Інтерв'ю газеті «Церковний вісник» (ЦВ, № 5 (378), березень 2008).
... Мені здається, що питання про статус Української Церкви повинно розглядатися винятково в ключі богословського дискурсу. Сучасний «автокефальний рух» дуже сильно політизований. Поняття «автокефалія» розглядається переважно в політичному контексті як один із атрибутів національно-державної незалежності. Як можна ставитися до такої, що сприймається як синонім «незалежності від Москви», автокефалії? Не сумніваюсь, що будь-яка людина з базовою богословською освітою спокуситися подібною ідеєю не може. Автокефалія як засіб поділу ? це однозначне зло в церковному житті. І не лише в Україні, а й взагалі в житті сучасної Православної Церкви. Як написав один сучасний французький богослов, «замкнута на собі автокефалія принесла чимало шкоди Православній Церкві». Можливо, у майбутньому, коли в суспільстві та Церкві затихнуть суперечки, пов'язані з цією проблемою, до питання про канонічний статус Української Церкви можна буде повернутися. Причому повернутися винятково в контексті зцілення існуючого в Україні церковного розколу.
